Мой первый полностью завершенный рассказ за последние несколько лет. Выставляю вот на ваш суд, судить прошу строго. Спасибо.
Оригинал - на украинском языке, перевод прилагается.
Борги і повинності
Якову Чумаку радісно від того, що сьогодні він віддасть свій останній борг. Борг склав півтори сотні гривень, що мали допомогти Чумаку дотягнути до здачі проекту та заслуженої оплати. Фінансував Якова Петровича Чумака його знайомий – Онисим Іванович Коваль. Обидва були з молодої касти фрілансерів – славних продовжувачів традицій середньовічних європейських воїнів, з тією лиш різницею, що меч і коня вони змінили на комп’ютер та Інтернет, а ремесло їх стало куди більш мирним. Останній проект Якова Петровича, щоправда, був присвячений війнам, тож деякий зв’язок із лицарями, що дали ім’я прошарку працівників світової мережі, таки зберігся. Яків Петрович вийшов із дому і рушив рішуче тротуаром в бік дому свого товариша, Онисима Івановича. В кишені Чумака задзвонив телефон. - Алло? – спитав Яків Петрович. - Це ви, Яшо? Мені потрібна ваша допомога! По комп’ютеру. - Авжеж, Іванно Семенівно! – сказав Яків Петрович, - я вже йду! Коли Яків Петрович в гарному настрої, він готовий безкорисно допомогти всім і кожному. - Чим саме вам допомогти? – спитав він. - Мені треба допомогти з комп’ютером, - повторила Іванна Семенівна Чорнориєць, - ти ж програміст, маєш знати… - П’ять хвилин! – радісно сказав Яків Петрович і завернув назад – до свого дому, до сусідки Іванни Семенівни Чорнориєць, старенької пані сімдесяти літ от роду. Іванні Семенівні онуки подарували комп’ютер і навчили користуватися Інтернетом, як наслідок, вона могла говорити із дочкою (Галина Дмитрівна Чорнориєць, офіціантка, Італія) і навіть її бачити, і все те – за кілька натисків миші. Свого часу Яків Петрович Чумак уже допоміг Іванні Семенівні, налаштовуючи їй комп’ютер, і залишив їй свій номер телефону, тож зрідка старенька турбувала його нескладними питаннями. Яків Петрович зайшов до під’їзду та поскакав сходами – не через неробочий ліфт, а через свій гарний настрій од здачі проекту та повернення (в найближчі години) боргу. Яків Петрович Чумак не любив борги. - Здраствуйте! – сказав Яків Петрович, щойно Іванна Семенівна йому відкрила. - Ой, здраствуй, Яшо! – сказала Іванна Семенівна і попросила увійти. Яків Петрович увійшов. - Що у вас сталося? – спитав він, скидаючи туфлі. - Зламався комп’ютер, - втретє мовила Іванна Семенівна, і Яків Петрович справедливо розсудив, що про деталі події йому доведеться дізнаватися самому. Яків Петрович Чумак пройшов до зламаного комп’ютера та прийнявся розбиратися в проблемі. Через півгодини він сказав: - Пробачте, але я безсилий, - Яків Петрович розвів руками – подібно до хірурга після невдалої операції, - вам слід звернутися до майстра. Він знав декількох хороших ремонтників, тож міг би порадити Іванні Семенівні їх послуги, заодно домовившись про дещо нижчу ціну. - Ти ж програміст! – сказала Іванна Семенівна, - ти маєш полагодити! А в майстерні з мене візьмуть гроші. - Я розумію, - широко посміхнувся Яків Петрович; він дуже гарно посміхався і цим становив гідну конкуренцію багатьом обличчям телеекранів, - але я не можу його полагодити. - Скільки тобі треба? – розсердилася Іванна Семенівна, - сто гривень? - Ніскільки, - Яків Петрович продовжує посміхатися, бо ніщо не здатне зрушити його радості, - окрім того, я дійсно програміст, а тут дещо не мій профіль… - Ото і йти геть! – образилася Іванна Семенівна. Вона вигнала Якова Петровича Чумака. - Ста гривень йому мало, - сказала вона, - в майстерні і то менше беруть! Яків Петрович був дещо засмучений цієї ситуацією. - Коли їй знову потрібна буде допомога, я спробую все зробити так, як слід, - сказав він собі, опинившись за дверима, - і вона перестане ображатися. Якщо, звичайно, це буде в моїх силах. Він став спускатися, але на сходах зустрів Аллу Василівну Шкляр і її сина-шестикласника, Григорія Григоровича Шкляра. - Добрий день, Яшо! – сказала Алла Василівна, - а ви нам потрібні, ви знаєте? Яків Петрович був дещо засмучений тим, що не зміг справитися з проблемою Іванни Семенівни, тож йому дуже хотілося бути корисним ще хоч комусь. - Вам допомогти? - Ви колись казали, що вчилися на географа? – спитала Алла Василівна Шкляр. Яків Петрович Чумак дійсно навчався в педагогічному університеті на географа, тож з легкістю міг назвати площу України – 603,7 тисяч квадратних кілометрів, або першовідкривача Австралії, славетного Дж. Кука. Проте Яків Петрович ніколи не працював за спеціальністю, і навіть під час педагогічної практики показав себе не з найкращого боку. Тому його знання в географії на сьогодні зачахли та обмежувалися квадратними кілометрами України та іменем Дж. Кука. - Авжеж, - сказав Яків Петрович, - я географ за освітою, а що? - Можете підтягнути мого сина по географії? – спитала Алла Василівна, - ви ж географ все-таки. Ми вам заплатимо. Попрацюєте репетитором. - У мене напружений графік, - сказав Яків Петрович, - може б, разок в чомусь допоміг би, там, пояснив і розказав, але щоб репетитором… Бачте, я фрілансер, тож мені доводиться працювати багато, часто до глибокої ночі… - Що там працювати! – сказала Алла Василівна, - сидіти собі в своєму Інтернеті та дивитися. Мій Гриша теж он весь час з монітору не вилазить, і що толку? Хоч будете мати нормальні гроші. Сто гривень вас влаштує? - Я дійсно багато працюю, - сказав Яків Петрович і пригадав CSS сайту про ветеранів і синь панельок графічного редактору, - окрім того, платня моя набагато перевищує сто гривень, мені платять в доларах… - Ходи, Гришо, від цього жлоба! Алла Василівна відштовхнула Якова Петровича. - Педагог же за освітою! – сказала вона, - ти повинен вчити дітей, а не сидіти в Інтернеті! Яків Петрович рушив вниз. Він засмутився. Яків Петрович вийшов із під’їзду та пішов тротуаром. Він знову тримав свій курс на будинок Онисима Івановича. - Чоловіче! – покликала його стара згорблена пані із сумками, - поможіть, піднесіть сумку! - Звичайно! – сказав Яків Петрович і рушив було до старої, однак ентузіазм його спинило лахміття старої та купа сумок (чорних пластикових – з-під сміття, і таких же синіх, а ще якісь чорні брудні дорожні сумки), і сміття – пляшки всілякі, залізяччя в тих сумках. Стара явно була не в собі, тож чіплялася до перехожих. - Вибачте, - зморщився Яків Петрович, - нічим не можу помогти… Він засмутився ще більше, адже своїм «Звичайно!» фактично пообіцяв помогти старій. Перехожий, що йшов назустріч Якову, Никанор Шалвович Белінський, глянув йому в очі. Він прекрасно розумів усі дурість становища, в якому враз опинився Яків Петрович, тож погляд його був сповнений співчуття та розуміння. Яків Петрович, однак, розпізнав цей погляд як розчарування Никанора Шалвовича в молодому фрілансері, який не допоміг старій. «Ти молодий здоровий хлопець! – читав Яків Петрович, - і повинен допомогти старій жінці, сам же такий будеш!». «От і правильно зробив, - гадав насправді Никанор Шалвович, - ця баба вже тиждень, як дістає кожного в цьому районі, нащо її тут треба? Дітей от лякає». - Ти молодий здоровий хлопець! – заверещала горбата стара, - і повинен допомогти старій жінці, сам же такий будеш! Яків Петрович од сорому відвів очі. Йому здавалося, що Никанор Шалвович Белінський спопелить його поглядом. Як би там не було, вони порівнялися та розійшлися. Яків Петрович, засмучений, зсутулився та йшов, свердлячи винуватими очима кладку тротуару. Він зайшов до Онисима Івановича і без зайвих слів віддав йому гроші. - Все добре? – спитав Онисим Іванович. - Угу, - сказав Яків Петрович і пішов геть. Спочатку він йшов геть сходами будинку, потім під’їздом, а потім пішов геть тротуаром, і саме тоді Якову Петровичу подзвонила його сестра. - Яшо! – сказала сестра Петрівна Чумак, - слухай, це терміново! Ти повинен знати, як прізвище нашої вчительки з німецької мови? Вона ж викладала у тебе в класі… - Я вчив англійську, - зітхнув Яків Петрович Чумак. - Я знаю, я теж! Але ти маєш пам’ятати, ти дружив з… як його? Рудий такий, він німецьку вчив… як їх вчительку звали? У нас в школі влаштовують зустріч випускників… - Я не знаю, - сказав Яків Петрович Чумак і обірвав зв’язок. Він прийшов додому, перевдягнувся та сів за комп’ютер. Яків Петрович був дуже засмучений. Він зайшов на сайт біржі фрілансу та став шукати роботу, аби відволіктися від дурних проблем і забити собі голову чимось корисним – аж до глибокої ночі. Яків Петрович цілком доцільно вважав, що із усіх способів відволіктися від проблем найкориснішим і найбезпечнішим є робота. З колонок негучно грала радіостанція, яку любив слухати Яків Петрович. Однак за дивним збігом обставин там прокрутили кілька пісень, що змусили Якова Петровича Чумака зморщитися сильніше, ніж од зубної болі, тож в кімнаті скоро запанувала тиша. Потім Чумак увімкнув відому програму IP-телефонії. Поряд з синім значком виник менший – зелений. Яків Петрович Чумак, за версією програми, був готовий спілкуватися із зовнішнім світом шляхом Інтернету. Як це звично буває, програма помилилася, а засмучений Чумак зеленого значка не помітив. Цим скористалася добра знайома Якова Чумака, Інна Олегівна Коломієць, яка тут же йому зателефонувала. Чумаку із його зеленим значком не лишалося нічого, окрім як прийняти дзвінок. - Привіт, Яшо! – радісно сказала вона, - слухай, що я скажу! Ти повинен обов’язково цим зацікавитися. Сьогодні в кав’ярні «Хамелеон» виступатиме якийсь піаніст. Ти казав, що любиш живу музику, так? Я б хотіла туди сходити, і гадаю, що ти будеш не проти скласти мені компанію… Варто лиш сказати «так», і в перспективі – десь через два роки – Інна Олегівна вже б змінила прізвище на Чумак. Обоє були палкими прихильниками інструментальної музики, а окрім того, Інна Олегівна гарно малювала, тож цілком могла співпрацювати із Яковом Петровичем у галузі фрілансу. Однак Яків Петрович, з огляду на свій сьогоднішній досвід, відключив зв’язок після фрази «Ти повинен». Він усім був сьогодні винен, і нікому поки що не зміг віддати борг.
Долги и обязанности
Якову Чумаку радостно оттого, что сегодня он отдаст свой последний долг. Долг составил полторы сотни гривен, которые должны были помочь Чумаку дотянуть до сдачи проекта и заслуженной оплаты. Финансировал Якова Петровича Чумака его знакомый - Анисим Иванович Коваль. Оба были из молодой касты фрилансеров - славных продолжателей традиций средневековых европейских воинов, с той лишь разницей, что меч и коня они сменили на компьютер да Интернет, а ремесло их стало куда более мирным. Последний проект Якова Петровича, правда, был посвящен войнам, поэтому некоторая связь с рыцарями, давшими имя слою работников всемирной сети, все-таки сохранилась. Яков Петрович вышел из дома и пошел решительно тротуаром в сторону дома своего товарища Анисима Ивановича. В кармане Чумака зазвонил телефон. - Алло? - спросил Яков Петрович. - Это вы, Яша? Мне нужна ваша помощь! По компьютеру. - Да, Иванна Семеновна! - сказал Яков Петрович, - я уже иду! Когда Яков Петрович в хорошем настроении, он готов бескорыстно помочь всем и каждому. - Чем именно вам помочь? - спросил он. - Мне надо помочь с компьютером, - повторила Иванна Семеновна Чорнорыец, - ты программист, должен знать ... - Пять минут! - радостно сказал Яков Петрович и повернул - в дом, к соседке Иванне Семеновне Чорнориыец, старушки семидесяти лет от роду. Иванне Семеновне внуки подарили компьютер и научили пользоваться Интернетом; как следствие, она могла говорить с дочерью (Галина Дмитриевна Чорнорыец, официантка, Италия) и даже ее видеть, и все это – за несколько нажатий мыши. Однажды Яков Петрович Чумак уже помог Иванне Семеновне, настраивая ей компьютер, и оставил ей свой номер телефона, поэтому изредка старушка беспокоила его несложными вопросами. Яков Петрович зашел в подъезд и поскакал по лестнице - не из-за нерабочего лифт, а благодаря своему хорошему настроению от сдачи проекта и возврата (в ближайшее время) долга. Яков Петрович Чумак не любил долги. - Здравствуйте! - сказал Яков Петрович, как только Иванна Семеновна ему открыла. - Ой, здравствуй, Яша! - сказала Иванна Семеновна и попросила войти. Яков Петрович вошел. - Что у вас случилось? - спросил он, снимая туфли. - Сломался компьютер, - в третий раз сказала Иванна Семеновна, и Яков Петрович справедливо рассудил, что о деталях происшествия ему придется узнавать самому. Яков Петрович Чумак прошел к сломанному компьютеру и принялся разбираться в проблеме. Через полчаса он сказал: - Простите, но я бессилен, - Яков Петрович развел руками - подобно хирургу после неудачной операции, - вам следует обратиться к мастеру. Он знал несколько хороших ремонтников, поэтому мог бы посоветовать Иванне Семеновне их услуги, при этом договорившись о более низкой цене. - Ты же программист! - сказала Иванна Семеновна, - ты должен починить! А в мастерской из меня возьмут деньги. - Я понимаю, - широко улыбнулся Яков Петрович; он очень хорошо улыбался и этим составлял достойную конкуренцию многим лицам телеэкранов, - но я не могу его починить. - Сколько тебе нужно? - рассердилась Иванна Семеновна, - сто гривен? - Нисколько, - Яков Петрович продолжает улыбаться, потому ничто не способно сдвинуть его радости, - кроме того, я действительно программист, а тут немного не мой профиль ... - Вот и уходи! - обиделась Иванна Семеновна. Она выгнала Якова Петровича Чумака. - Ста гривен ему мало, - сказала она, - в мастерской и то меньше берут! Яков Петрович был несколько расстроен этой ситуацией. - Когда ей снова нужна будет помощь, я попробую все сделать так, как следует, - сказал он себе, оказавшись за дверью, - и она перестанет обижаться. Если, конечно, это будет в моих силах. Он стал спускаться, но на лестнице встретил Аллу Васильевну Шкляр и ее сына-шестиклассника, Григория Григорьевича Шкляра. - Добрый день, Яша! - сказала Алла Васильевна, - а вы нам нужны, вы знаете? Яков Петрович был несколько расстроен, что не смог справиться с проблемой Иванны Семеновны, и ему очень хотелось быть полезным еще хоть кому-то. - Вам помочь? - Вы однажды говорили, что учились на географа? - Спросила Алла Васильевна Шкляр. Яков Петрович Чумак действительно учился в педагогическом университете на географа, поэтому с легкостью мог назвать площадь Украины - 603,7 тысяч квадратных километров, или первооткрывателя Австралии, знаменитого Дж. Кука. Однако Яков Петрович никогда не работал по специальности, а также во время педагогической практики показал себя не с лучшей стороны. Поэтому его знания в географии на сегодня зачахли и ограничивались квадратными километрами Украины и именем Дж. Кука. - Да, - сказал Яков Петрович, - я географ по образованию, а что? - Можете подтянуть моего сына по географии? - спросила Алла Васильевна, - вы же географ все-таки. Мы вам заплатим. Поработаете репетитором. - У меня напряженный график, - сказал Яков Петрович, - может, разок в чем-то помог бы, там, объяснил и рассказал, но чтобы репетитором... Понимаете, я фрилансер, поэтому мне приходится работать много, часто до глубокой ночи ... - Что там работать! - сказала Алла Васильевна, - сидеть себе в своем Интернете и смотреть. Мой Гриша тоже вот все время из монитора не вылезает, и что толку? Хотя будете иметь нормальные деньги. Сто гривен вас устроит? - Я действительно много работаю, - сказал Яков Петрович и вспомнил CSS сайта о ветеранах и синь панелек графического редактора, - кроме того, плата моя намного превышает сто гривен, мне платят в долларах... - Пошли, Гриша, от этого жлоба! Алла Васильевна оттолкнула Якова Петровича. - Педагог же по образованию! - сказала она, - ты должен учить детей, а не сидеть в Интернете! Яков Петрович двинулся вниз. Он расстроился. Яков Петрович вышел из подъезда и пошел по тротуару. Он снова держал свой курс на дом Анисима Ивановича. - Мужчина! – позвала его старая сгорбленная дама с сумками, - помогите, поднесите сумку! - Конечно! - сказал Яков Петрович, и двинулся было к старухе, однако энтузиазм его остановили лохмотья старой и куча сумок (черных пластиковых - из-под мусора, и таких же синих, а еще каких-то грязных черных дорожных сумок), и мусор - бутылки всевозможные, железяки в тех сумках. Старуха явно была не в себе, поэтому приставала к прохожим. - Извините, - поморщился Яков Петрович, - ничем не могу помочь… Он расстроился еще больше, ведь своим «Конечно!» фактически пообещал помочь старухе. Прохожий, шедший навстречу Якову, Никанор Шалвович Белинский, посмотрел ему в глаза. Он прекрасно понимал все глупость положения, в котором вдруг оказался Яков Петрович, и взгляд его был полон сочувствия и понимания. Яков Петрович, однако, распознал этот взгляд как разочарование Никанора Шалвовича в молодом фрилансере, который отказал старухе в помощи. «Ты молодой здоровый парень! - читал Яков Петрович, - и должен помочь старой женщине, сам же таким будешь!». «Вот и правильно сделал, - думал на самом деле Никанор Шалвович, - эта баба уже неделю, как достает каждого в этом районе, зачем ее здесь надо? Детей вот пугает». - Ты молодой здоровый парень! - завизжала горбатая старуха, - и должен помочь старой женщине, сам же таким будешь! Яков Петрович от стыда отвел глаза. Ему казалось, что Никанор Шалвович Белинский сожжет его взглядом. Как бы там ни было, они сравнялись и разошлись. Яков Петрович, расстроенный, ссутулился и шел, сверля виноватыми глазами кладку тротуара. Он зашел к Анисиму Ивановичу и без лишних слов отдал ему деньги. - Все хорошо? - спросил Анисим Иванович. - Угу, - сказал Яков Петрович и ушел. Сначала он уходил лестницей дома, затем подъездом, а затем ушел по тротуару, и как раз тогда Якову Петрович позвонила его сестра. - Яша! - сказала сестра Петровна Чумак, - слушай, это срочно! Ты должен знать, как фамилия нашей учительницы немецкого языка? Она преподавала у тебя в классе... - Я учил английский, - вздохнул Яков Петрович Чумак. - Я знаю, я тоже! Но ты должен помнить, ты дружил с... как его? Рыжий такой, он немецкий учил... как их учительницу звали? У нас в школе устраивают встречу выпускников... - Я не знаю, - сказал Яков Петрович Чумак и оборвал связь. Он пришел домой, переоделся и сел за компьютер. Яков Петрович был очень расстроен. Он зашел на сайт биржи фриланса и стал искать работу, чтобы отвлечься от дурацких проблем и забить голову чем-то полезным – до глубокой ночи. Яков Петрович вполне целесообразно считал, что из всех способов отвлечься от проблем полезным и безопасным является работа. Из колонок негромко играла радиостанция, которую любил слушать Яков Петрович. Однако по странному стечению обстоятельств там прокрутили несколько песен, которые заставили Якова Петровича Чумака сморщиться сильнее, чем от зубной боли, поэтому в комнате вскоре воцарилась тишина. Затем Чумак включил известную программу IP-телефонии. Рядом с синим значком возник меньший - зеленый. Яков Петрович Чумак, по версии программы был готов общаться с внешним миром путем Интернета. Как это обычно бывает, программа ошиблась, а расстроенный Чумак зеленого значка не заметил. Этим воспользовалась хорошая знакомая Якова Чумака, Инна Олеговна Коломиец, которая тут же ему позвонила. Чумаку с его зеленым значком не оставалось ничего, кроме как принять вызов. - Привет, Яша! - радостно сказала она, - слушай, что я скажу! Ты должен обязательно этим заинтересоваться. Сегодня в кафе «Хамелеон» выступает какой-то пианист. Ты говорил, что любишь живую музыку, да? Я бы хотела туда сходить, и думаю, что ты будешь не против составить мне компанию ... Стоит лишь сказать «да», и в перспективе - года через два - Инна Олеговна уже бы изменила фамилию на Чумак. Оба были страстными поклонниками инструментальной музыки, а кроме того, Инна Олеговна хорошо рисовала, поэтому вполне могла сотрудничать с Яковом Петровичем в области фриланса. Однако Яков Петрович, учитывая свой сегодняшний опыт, отключил связь после фразы «Ты должен». Он всем был сегодня должен, и никому пока не смог отдать долг.
... ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла! :-)
Сообщение отредактировал ArtGr - Пятница, 26 Июля 2013, 20:54